“Родинне виховання”

Сім’я – є однією з найдавніших і стійких соціальних спільностей. Історія розвитку сім’ї нерозривно зв’язана з історією розвитку суспільства, народу, країни. Її сьогодення і майбутнє пов’язане з сьогоденням і майбутнім людства.

Все, що є в нашому характері, все, що ми беремо з собою в своє доросле і самостійне життя, – закладено в нас перш за все в сім’ї, в години сімейного спілкування, сімейного дозвілля. Звичайно, світ людини формують і школа, і вулиця, і театр, і книга… Але саме сім’я є тим первинним середовищем, де проходить становлення особистості, де ми дістаємо перші відомості про багатообразність і складність оточуючого нас світу, про добро і зло, де формуються наші звички і вміння, наші погляди і життєві плани, потреби і здібності. В сім’ї розвивається вся гама наших емоцій і почуттів, через сім’ю ми засвоюємо соціальний досвід, переймаємо традиції. Саме в сім’ї йде непростий процес виховання переконань, вимогливості до себе й інших, милосердя і співчуття до людини.

Спілкування з найближчими людьми духовно звеличує нас, зміцнює віру в себе, впевненість у правильності вибраної життєвої позиції, всиляє життєвий оптимізм, відкриває в людині кращі душевні якості.

Сім’я завжди буде основою життя людини, джерелом її щастя. Батьки щасливі дітьми, діти щасливі батьками – такий природний взаємозв’язок. Душевна близькість дітей і батьків – це і є багатство сім’ї. Для кожної матері, для кожного батька найбільше щастя в житті – побачити своїх дітей людьми, гідними високого звання Людини. Сім’я – могутня творча сила. Вона покликана утверджувати все добре, ніжне в людині, захищати від життєвих незгод.

“Нащо клад, коли в сім’ї лад”, – говорять у народі. І справді, наш настрій, ставлення до людей, самостійне життя дорослих дітей багато в чому визначається тією загальною атмосферою, яка панувала в сім’ї. Якщо ми з теплотою згадуємо дитинство, то, звичайно, не тому, що воно було безтурботним з матеріального боку. Щасливе дитинство може бути тільки в тих дітей, які живуть у щасливих сім’ях. Тут діти не помічають свого щастя, як повітря, яким дихають. Вони природно і гармонійно розвиваються, живуть своїм багатобарвним життям, скороминущими бажаннями і мріями, їхні розмови щирі, а сміх веселий і дзвінкий. “Важко передати словами… те щось особливо світле, коли ми згадуємо теплоту рідного сімейного гнізда. До глибокої старості залишаються у нас якісь задушевні зв’язки з тією сім’єю, з якої ми вийшли. Нам якось важко уявити собі, що ці зв’язки вже розірвані назавжди, і це сімейне почуття час від часу пробуджується в нас…”, – писав видатний педагог К. Д. Ушинський.

Часто можна почути: гарна та сім’я, де виростають гарні діти. І це справедливо. Адже врешті-решт долю дітей визначають не наші прекрасні поривання, мрії, слова, а загальний мікроклімат сімейного життя, його тональність, загальна спрямованість. Нерідко люди говорять: “Дивіться, ніяких спеціальних цілей сім’я не ставила, а діти виросли прекрасні”. Гадаємо, нічого випадкового тут немає. Мабуть, батьки жили не заради дітей або заради себе, а жили всі разом цілеспрямованим і радісним життям маленького колективу, де всі люблять одне одного, ніхто нікому не зобов’язаний, а панує атмосфера взаємодопомоги, тепла, справжньої турботи. Це і є по-справжньому добрий педагогічний клімат, і діти, які ростуть у таких сім’ях, не можуть бути егоїстами, неробами.

Сімейне виховання має свою специфіку, свої особливості. Система виховних відносин у сім’ї характеризується природною близькістю між вихователями і вихованцями, любов’ю між батьками і дітьми. Вся атмосфера родинного життя сама по собі доконечно формує у дітей ті чи інші звички, потреби, риси характеру, певне ставлення до своїх обов’язків. Властиві здоровому сімейному колективу почуття взаємної поваги, довіри, взаємного піклування між чоловіком і жінкою, батьками й дітьми, братами і сестрами, створюють найсприятливіші умови для здійснення сім’єю своїх виховних функцій.

Звичайно, сімейне виховання не може замінити собою суспільного виховання, якому належить провідна роль у підготовці молодого покоління до життя і праці, у формуванні повноцінної особистості. Однак і суспільне виховання не може бути успішним без повноцінного сімейного виховання. Ці дві сфери виховного процесу в сучасному суспільстві, взаємно доповнюючись і збагачуючись, становлять єдине ціле.

Роль сім’ї у вихованні дітей – велика і відповідальна. Батьки є першими вихователями, які зміцнюють і загартовують організм дитини, розвивають її мову і мислення, волю і почуття, формують її інтереси, прагнення, смаки, здібності, виховують любов до знань, допитливість, спостережливість, працьовитість. Сім’я в доступних їй межах і формах здійснює завдання розумове, моральне, естетичне і фізичне виховання дітей, дбає про їхній гармонійний розвиток.

Сімейне виховання (моральне, розумове, трудове, естетичне і фізичне виховання). Реалізуючи ці напрями, особливу увагу слід приділити вихованню у дітей любові до батьків, рідних, рідної мови, культури свого народу; поваги до людей; піклування про молодших і старших, співчуття і милосердя до тих, хто переживає горе; шанобливого ставлення до традицій, звичаїв, обрядів, до знання свого родоводу, історії народу.

Особливо велику роль відіграє сім’я у вихованні почуттів дитини. Повсякденні життєві ситуації, що виникають у сім’ї, багатогранність взаємин між членами сім’ї, щирість почуттів і різноманітні форми їх вияву, зацікавлена реакція на найдрібніші деталі поведінки дитини – все це створює найсприятливіші умови для емоційного і морального розвитку, підготовки дітей до самостійного виконання у майбутньому функцій батька чи матері, які в ніяких інших обставинах, крім сім’ї, створити неможливо.

Це дозволяє зробити висновок про те, що сім’я – не просто важливий, а й необхідний, незамінний, глибоко специфічний фактор соціалізації особистості. Протягом всього життя людини сім’я є найважливішим компонентом мікросередовища, а для дитини, особливо в перші роки її життя, вплив сім’ї домінує над усіма іншими впливами, значною мірою визначаючи весь життєвий шлях дитини у майбутньому.

Розрізняють такі види авторитету батьків:

• авторитет придушення – з будь-якого приводу батьки сердяться, підвищують голос, а нерідко хапаються за ремінь. При такому батьківському терорі положення матері в сім’ї зводиться до нуля, діти виростають або затурканими, безвольними, або самодурами, які мстять за своє пригнічене дитинство.
• авторитет чванства – батьки вихваляються своїми заслугами на кожному кроці, високомірні у стосунках з іншими людьми. Як правило, діти починають чванитися перед своїми товаришами: “Я скажу своєму батькові, він тобі дасть” або “А ти знаєш хто мій батько?” і т.п. При такому авторитеті діти виростають хвастливими, не вміють самокритично відноситися до своєї поведінки.
• авторитет педантизму – батьки тримають дітей у покорі, використовують накази, розпорядження. В сім’ї не радяться з дітьми, не рахуються з їхніми думками. Діти з таких сімей не вміють проявляти самостійність, ініціативу, постійно чекають розпорядження дорослих або чинять опір вимогам дорослих.
• авторитет резонерства, при якому батьки буквально заїдають дитяче життя безкінечними повчаннями і напутливими розмовами. З будь-якого приводу батьки починають довгі і нудні розмови, іноді одні і ті ж. Діти звикають до них, не реагують на них, часто оздоблюються і перестають слухати та поважати батьків.
• авторитет любові – найрозповсюдженіший вид помилкового авторитету. Багато батьків впевнені: щоб діти слухали, потрібно, щоб вони любили батьків. А як це заслужити? Необхідно показати дітям свою батьківську любов, думають вони. Для цього батьки без всякої міри говорять ніжні слова, цілують дітей, пестять. У такому середовищі в дітей формується сімейний егоїзм. Дитина починає розуміти, що батька і маму можна легко обдурити, все в них випросити, показавши як ти їх любиш. У таких сім’ях виростають люди з холодним серцем. Терплять від такого виховання в першу чергу самі батьки.
• авторитет доброти, де дитяча слухняність купується добротою батьків, їх поступливістю, м’якістю. Батько і мама виступають перед дитиною як добряки, які все дозволяють, нічого для неї не жаліють. Батьки бояться конфліктів у сім’ї, вони за мир навіть з великими жертвами. В такій сім’ї діти дуже швидко починають командувати батьками.
• авторитет підкупу – найаморальніший авторитет, коли слухняність дитини купується подарунками і різними обіцянками. Особливо важкі наслідки такого авторитету в сім’ях, де немає злагоди між батьком і мамою, де виникла конфліктна ситуація. В таких сім’ях батьки задобрюють дитину з метою перетягнути її на свій бік. Дитина користується цим, але поступово перестає поважати і батька, і маму. Виростає людина, яка нічого не зробить за власним бажанням, яка навчена пристосовуватись, бути там, де більше платять, де вона буде мати більше зиску.

Яким повинен бути справжній батьківський авторитет, на якій основі він повинен будуватися? На це питання відповів А. С. Макаренко, життя підтвердило справедливість його висновків: “Головною основою батьківського авторитету тільки і може бути життя і праця батьків, їхня поведінка”.

Таким чином, основний зміст авторитету старших у сім’ї полягає в тому, що батьки своїми думками, працею дають дітям гідний приклад поведінки, поряд з дитиною знаходиться людина, якою вона “дорожить, гордиться як зразком моральності”.

Принципи створення батьківського авторитету:

• ставлення до дітей не повинно бути авторитарним і деспотичним;
• вияв батьківської любові не повинен бути надмірним, бо це тільки завдає дітям шкоди;
• батьки мають бути для дітей прикладом у всьому;
• до кожної дитини потрібно здійснювати індивідуальний підхід;
• треба любити дітей, поважати їхню гідність, бути справедливими і тактовними у стосунках з ними;
• як би не були батьки завантажені, вони повинні знаходити час для сердечного спілкування з дітьми, яке не можна нічим замінити;
• батькам важливо пам’ятати своє дитинство – тоді зрозумілішими будуть власні діти, те, що викликає у них повагу до дорослих.

Щоб дитина відчувала себе в світі дорослих не гостем, не випадковим відвідувачем, а законним спадкоємцем всього, що вже досягнуто, їй необхідний емоційний фундамент, який вона дістає в сім’ї. Впевненість в собі, своїх силах і можливостях, вміння боротися з труднощами – все це зароджується в дружній, теплій атмосфері дому.

Оволодіваючи складним мистецтвом виховання, свої знання, досвід, батьківські почуття невтомно спрямовуйте на формування юної душі, загартовуйте її дух і тіло, своїм прикладом учіть синів і дочок жити серед людей і для людей. Пам’ятайте: для школи, для країни і для вас особисто найважливіше не те, ким працюватимуть наші діти, а як працюватимуть, не яких успіхів досягнуть вони у житті, а їх людяність.